«Відмовитися від непотрібного, яке ми приносимо додому» – розробник програми «Стале господарство»

Що таке «стале господарство», і як такий спосіб життя може економити сімейний бюджет на 15%? Чому ми купуємо упаковку, щоб прийти додому і викинути її у сміття? Чи потрібно нам, щоб вода витікала в каналізацію, коли чистимо зуби? І як жити так, щоб не ставити під загрозу життя майбутніх поколінь, позбавляючи людство ресурсів і змушуючи своїх онуків ходити не по землі, а по поліетилену? Про це в програмі «Молодь плюс» говорили з менеджером та одним із розробників освітньої програми «Стале господарство» Ігорем Сущенком.

Сталий розвиток – це розвиток, який дозволяє задовольнити потреби сьогоднішнього покоління, але не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь теж задовольнити потреби

​Ігор Сущенко: Поняття сталого господарства розпочалося з поняття «сталий розвиток». Тому що це господарство, яке орієнтоване на принципи сталого розвитку. Поняття теж не дуже знайоме українцям. Для себе ми зрозуміли це так: сталий розвиток – це розвиток, який дозволяє задовольнити потреби сьогоднішнього покоління, але не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь теж задовольнити потреби. А в нас потреби які? Дихати, пити, їсти, мати простір, спілкуватися з іншими. І людство, коли розвивається, живе так, що воно обов’язково має використовувати для цього ресурси.

Треба думати про те, що я залишу нащадкам з тих ресурсів, які потрібні мені сьогодні

Ми використовуємо воду (пробуємо її потім очистити і знову використати). Але води не так багато, і тому треба подумати, щоб вона залишилась наступним поколінням. Земля – вона у нас є, в Україні, але 7% зайнято полігонами – там, де тверді побутові відходи. І це все кожен день збільшується. Тобто треба думати про те, що я залишу нащадкам з тих ресурсів, які потрібні мені сьогодні. Ось власне це стиль сталого домогосподарства.

Коли прилади в режимі stand by – вони все одно тягнуть енергію, ми за це теж сплачуємо, до речі

Перші кроки – ми завжди радимо подивитися на свій стиль життя і трошечки його проаналізувати. Що ви робите цілий день, які у вас стосунки з покупками, рослинами, з водою, з електроенергією, як ви вимикаєте світло. Ми пропонуємо поміряти і подивитися, скільки приладів є у вас, які використовують електроенергію в оселі. Чи дійсно вони всі потрібні, чи вимкнуті вони з розетки, тому що коли вони в режимі stand by – вони все одно тягнуть енергію, ми за це теж сплачуємо, до речі.

Чи я купив упаковку для того, щоб прийти додому і викинути її у сміття – навіщо я це роблю?

Запитання, чи дійсно мені це потрібно – це інша трошечки філософія, але насправді це запитання, на яке варто собі дати відповідь: чи дійсно мені потрібно, щоб вода текла в каналізацію, коли я намилюю руки, наприклад, чи чищу зуби – спеціально доставлена очищена вода, яка пройшла купу агрегатів, використала електроенергію. Чи це треба? Чи я купив упаковку для того, щоб прийти додому і викинути її у сміття – навіщо я це роблю? От з такого аналізу починається участь у програмі.​

Варто починати сортувати сміття навіть до того, як стоїть декілька баків. Коли ти починаєш це робити, ти нарешті бачиш, що ти викидаєш і скільки. Ти припиняєш, можливо, це купувати

Ми відмовилися від порад, які стосуються технічного забезпечення. Утеплення квартири коштує 10 тис грн., купити енергозберігаючу техніку – це теж коштує достатньо дорого. Але є поради, які потребують лише вашої уваги і часу, при чому, часу дуже мало. Поставте в себе три ємності для сміття –  не багато вони займають місця, перевірено власним досвідом. Пластик, скло, папір. Може бути ще четвертий для того, що не переробляється – харчові відходи та інше. Хоча харчові відходи теж використовуються. Навіть в умовах міста створюють компост спільно, якщо це власники ОСББ. Варто починати сортувати сміття навіть до того, як стоїть декілька баків. Коли ти починаєш це робити, ти нарешті бачиш, що ти викидаєш і скільки. Ти припиняєш, можливо, це купувати чи приносити додому, щоб воно перетворювалося на сміття, яке треба кудись викинути.

Відмовитися від непотрібного, яке ми приносимо додому

Можна спробувати зменшити об’єм сміття. Якщо ви купуєте пластикові пляшки, не викидайте їх цілими – хоча б їх трошечки зігніть. В нас величезні сміттєвози возять повітря: величезні пакети від соку, об’єми пластикові. Просто зіжміть їх. Це втричі-вп’ятеро зменшить кількість сміття на полігоні. Ну і відмовитися від непотрібного, яке ми приносимо додому, і це зменшить сміття одразу.
Стосовно електроенергії – відразу подивіться, де у вас горить червона лампочка на приладах – вимкніть їх. Взагалі програма побудована на певному обмеженні себе. На контролі власного життя. Інакше ми не виживемо.

 

Доведеться жити з думкою, що тарифи меншими не будуть

Десь 15% бюджету сімейного таки економиться. Без вкладень, без особливих зусиль

В програмі «Стале господарство» вже 1400 родин на Івано-Франківщині. В Києві теж розпочато цю роботу – приблизно 70 родин, які беруть участю у цьому. Це 11 команд. Знаючи, що треба економити, люди починають використовувати ці рецепти, і 15% зменшення кількості електроенергії, яка використовується, 18% зменшення кількості води, до 28% зменшення кількості сміття. Ну і ще одна деталь – десь 15% бюджету сімейного таки економиться. Без вкладень, без особливих зусиль. Не треба нічого спеціально міняти в своєму житті. Ми просимо точно поміряти на початку програми: скільки людина використовує води, скільки викидає сміття, скільки електроенергії. Така робота іноді людей вражає: «Я за газ платила за 20 кубів, а зараз тільки за 7!»
Доведеться жити з думкою, що тарифи меншими не будуть. І це, можливо правильно, що вони не будуть такими низькими, як раніше. Насправді, вони не високі, це в нас доходи дуже низькі. А тарифи достатньо виправдані. Мотивація через гаманець сьогодні сильна. Ми даємо рецепт: хочеш менше платити за воду – постав аератор. Він буде змішувати воду з повітрям, так само сильно буде оця вода бити, але насправді буде в два рази менше її витікати із крану. Порахуй просто, скільки ти в душі. Десять хвилин. А може і за п’ять хвилин будеш чистим? Або бери душ, а не ванну. Такі рецепти дають економію, незважаючи на те, що тарифи високі. Але чесно кажу, що мені мотивація ближча особисто стосовно того, що все-таки треба лишити можливість жити якимось чином не тільки природі, але й людям, які будуть після нас.

 

1000 одноразових пакетиків на рік

Я ж їх викидаю, все одно вони безкоштовні в магазині. В моєму будинку 450 квартир, а тепер уявімо, що воно не перегниває. Воно просто десь лежить

Коли я йду в супермаркет, скільки я беру пакетиків одноразових безкоштовних? Десь 7. Я ходжу в супермаркет тричі на тиждень – 20 пакетиків. Множимо на 4, на місяць, – 80 пакетиків, на рік множимо на 12. (Виходить майже 1000 пакетів на рік – ред.) І це тільки моя сім’я викидає. Я ж їх викидаю, все одно вони безкоштовні в магазині. В моєму будинку 450 квартир, а тепер уявімо, що воно не перегниває. Воно просто десь лежить. То чи хочу я, щоб мої онуки ходили ще по землі чи по пакетиках? Я жахнувся. От таке дослідження власного стилю життя дуже сильно мотивує на те, щоб припинити це робити. Мені це не подобається, я не беру більше пакетів. Мені не треба, це ж сміття.
Інколи кажуть: «що я один буду закручувати той кран! Треба, щоб держава ухвалила якесь рішення, стимулювала це». Але чи потрібне якесь розпорядження Кабінету міністрів чи президента, щоб я припинив витрачати зайву воду? Не потрібне! Але це можна стимулювати якимось чином. Коли ми чули, що, наприклад, у Німеччині, не дай Боже, та викинеш зайвий кілограм, там штраф на тебе накладають. От, молодець держава! Піклується. І тут нам піднімають тарифи, стимулюючи економію. Страшенно незадоволений народ. Каже: «Боже, от держава. Вона ж нас грабує». Вона стимулює нас до економії, до розумного споживання. Не витрачайте зайвого, менше платіть. І це, до речі, один з кроків, який насправді достатньо серйозний, малоприємний, але потрібний.
Дуже було б добре, якби держава звернула увагу на те, що переробка, наприклад, сміття, має якимось чином стимулюватися. З боку підприємництва, наприклад. Підприємництво, яке займається тим, що забирає ці відходи, які у нас є, і робить з них щось корисне, наприклад, переробивши той самий пластик. Скло у нас переробляють, пляшки здають в усіх населених пунктах України. Папір. Я сміття відсортував, хтось має це переробляти, і бажано, щоб це були не великі компанії, а якісь маленькі, яким це корисно. І тоді вони більш жваво будуть реагувати на потреби населення, і, знову-таки, забирати на переробку всю ту кількість того, що можна переробити, а це практично все!

Взагалі є в світі досвід, коли той, хто виробляє – той і має утилізувати

Взагалі є в світі досвід, коли той, хто виробляє – той і має утилізувати. Це теж залежить від держави. Чи буде  покладатися на них такий обов’язок. Чи будуть прийматися такі рішення.
Досить багато часу я шукав собі цю сонячну батарею як зарядку для мобільного телефону, всіх мобільних пристроїв. І от, нарешті, вже рік я нею користуюся.

Мабуть, вже декілька місяців я користуюся тільки для того, щоб заряджати свій телефон. В мережу вже тепер зарядку не вставляю. Такого пристрою, якщо він має повну зарядку, вистачає на 4 рази зарядити телефон повністю. Оскільки в мене вона весь час лежить на сонці, вона весь час заряджається. Давайте використовувати сонце. У нас дуже багато сонця. Це зручно, це безпечно і цього вистачає. А задоволення яке велике, бо я не просто економлю електроенергію, я ще й планеті приношу користь.

Марічка Набока

http://econews.bei.org.ua/2015/04/blog-post_815.html